27 січня – Міжнародний день пам' яті жертв Голокосту

     27 січня у всьому світі відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, який був заснований у 2005 році спеціальною резолюцією ООН. 
      Саме в цей день у 1945 році радянська армія звільнила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Освенцим (Аушвіц-Біркенау), розташованого в 70 кілометрах від Кракова. За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 міліонів людей. Всього у фашистських таборах смерті було знищено шість мільйонів євреїв і мільйони людей інших національностей.
    "Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", - йдеться в резолюції Генеральної Асамблеї ООН.
      Значення резолюції Генеральної Асамблеї полягає в тому, що вона закликає пам'ятати про злочини минулого і не допустити їх повторення в майбутньому.
В Мирненській публічно-шкільній бібліотеці до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту організовано виставку-реквієм “Пам’яті жертв Голокосту”.

Соборна мати Україна - одна на всіх, як оберіг

    В історії становлення незалежності і соборності України особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з′єднання          
   Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День соборності України.
   До цієї значної події у Мирненській публічношкільній бібліотеці -філіалі діяла експрес-виставка «Великий день злуки», на якій представлена література, що висвітлює тернистий шлях України до соборності. Цікаво і емоційно між командами учнів з 9 класу пройшла гра - вікторина «Соборна мати Україна - одна на всіх, як оберіг» , яка складалася з 5 розділів: "Історичне рандеву", "Вірю - не вірю", "Український колорит", " Асоціативний", "Народознавчий".
Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою, щасливою.

Подорожуючи казками Шарля Перро

         Чи знаєте ви, хто написав найпершу дитячу книжку? Відомий письменник-казкар Шарль Перро. Так, так! Адже до нього ніхто й ніколи не писав спеціально для дітей!
А почалося все у 1696 році, коли у журналі «Галантний Меркурій» з'явилася казка «Спляча красуня».
Вона так сподобалася читачам, що у наступному році її автор вирішив видати цілу книжку під назвою «Казки моєї матінки Гуски, або Історії та казки колишніх часів з повчаннями». Цим автором й був Шарль Перро.
18 січня в рамках святкування 390-ї річниці від дня народження відомого казкаря Шарля Перро в Мирненській публічно-шкільній бібліотеці для діток з групи продовженого дня проведено літературну вікторину «Подорожуючи казками Шарля Перро». Проведений захід вкотре довів, що діти люблять і знають його казки. Так титул найкращих знавців казок Шарля Перро здобули учень 3 класу Фесюк Костя та учениця 4 класу Фіяло Іванка, з чим їх і вітаємо!

Чарівний світ казок Шарля Перро

12 січня - день народження Шарля Перро 

(12. 01. 1628 - 16. 05. 1703).

Шарль Перро - французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки. Автор популярних і всесвітньо відомих казок "Кіт у чоботях", "Попелюшка", "Синя Борода", "Червоний Капелюшок", "Зачарована красуня" та інших.

Казки Шарля Перро вчать, як важливо бути розсудливим, добрим, чесним, хоробрим, терплячим, працелюбним: ці якості мають бути притаманними кожній людині.

В Мирненській публічно-шкільній бібліотеці- філіалі до 390-річчя від дня народження Шарля Перро (1628-1703), французького письменника) організовано виставку-казку "Чарівний світ казок Шарля Перро".

.

«Журавлем небесним на Вкраїну вернусь…» (80 років від дня народження Василя Семеновича Стуса

              Народе мій, до тебе я ще верну,
                 Як в смерті обернуся до життя 
                 Своїм стражданням і незлим обличчям.
                 Як син, тобі доземно уклонюсь,
                 І чесно гляну в чесні твої вічі,                 В смерті з рідним крає  поріднюсь.
                                                                      Василь Стус                     

 У Мирненській ПШБФ відкрита виставка-персоналія «Журавлем небесним на Вкраїну вернусь…», що знайомить читачів із творчістю талановитого українського поета Василя Стуса, якому б  8 січня  виповнилося  80 років від дня народження.

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвизначніших поетів ХХ століття, схоже на спалах - короткий і яскравий. Мистецька спадщина поета оригінальна, потужна, самобутня. 
   Народився В.Стус напередодні величного Різдва, коли небо і земля, усі сили долучаються до творення добра, коли душа наповнюється світлими почуттями, в очікуванні справжнього дива. Народні звичаї увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними і пошана до землі, минулого, до України. 
    Дитинство та юність майбутнього поета пройшли на Донбасі. Освіту здобув на філологічному факультеті Донецького педінституту й в аспірантурі Інституту л-ри ім.Т.Шевченка АН УРСР у Києві. Учителював, працював журналістом. За обвинуваченням у проведенні антирадянської агітації у своїх віршах і літературознавчих статтях був заарештований. Вирок: п'ять років таборів суворого режиму й три роки заслання. Це сталося у 1972р. В 1980  В. Стуса заарештовують вдруге. Між звільненням і другим арештом минуло 8 місяців. Відбуваючи покарання, поет був висунутий на здобуття Нобелівської премії, проте, так і не дочекавшись її, помер у карцері  суворого режиму.
    Та навіть у найтяжчі хвилини життя він твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує. Митець приходить до нас разом зі своїми творами щоразу, як ми цього бажаємо. Бо саме в поезії він виразив себе найповніше і найсокровенніше.

                

Всім серцем любіть Україну…

Шостого січня 2018 року виповнилося  120 років від дня народження Володимира Сосюри (1898-1965) – українського письменника, поета-лірика, автора понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». 

З метою вшанування пам'яті видатного письменника в Мирненській публічно-шкільній бібліотеці організовано книжкову виставку "Всім серцем любіть Україну".

     Найніжнішим ліриком, українським соловейком називають Володимира Сосюру, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов'ю промовляє до всього сущого на землі. Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза - це безмежний світ поета, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі, пережита гостро, до сліз, до знемоги.
    В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.
    Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. З одинадцяти років хлопець іде працювати - спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.
    Початкову освіту Володимир здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жюль Верн, Т. Майн Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою. Лектуру поета становлять твори Гомера, Шіллера, Гоголя, Пушкіна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесі Українки, Франка. У цей період він захоплюється й лірикою А. Бєлого, О. Апухтіна, С. Надсона; від 1912 р. сам пробує писати вірші російською мовою.
    Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут в 1916-1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда».
    У 1918 р. В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних, восени 1919 р. опиняється в полоні денікінців. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії.
    1920 р. в Одесі В. Сосюра - політкурсант 41 стрілецької дивізії - знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією - поетом українським. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри. Поет дедалі більше (а від 1921р. майже виключно) пише українською мовою.
     Уже добре знаного читачам талановитого поета відкликають з фронту до Харкова. Починається період напруженого творчого життя в колі таких тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко,
І. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко. 1921 р. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії». 1922 р. з'являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету, - «Червона зима».
     Поет вільно почувається у складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги.
   Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші.
   З 1923 р. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в рідкісній ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість) В. Сосюра повністю віддається літературній праці. У 1928-1929 рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті - багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах.
   У 1930-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність думки вносить у книжки поета («Нові поезії», 1937; «Люблю», 1939) почуття творчої впевненості й оптимізму. У 1937 р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує 1940 р.
   Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). У 1944 р. В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». В роки війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944 р. поет повертається до Києва.
   1947 р. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948 р. Державною премією І ступеня.
   Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поеми «Студентка», 1947; «Вітчизна», 1949), в галузі художнього перекладу звертається до поезії С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гіри, О. Одоєвського, К. Рилєєва та ін.
   Поезії громадянського звучання сповнені збірки «Поезії» (1950), «Вибрані поезії» (1951), «За мир» (1953). В цей же час з'являються такі великі твори В. Сосюри, як історико-публіцистична поема «Україна» (1951), драматична мініатюра «Дочка лісника» (1957), ліро-епічна поема «Біля шахти старої» (1957). Лірика В. Сосюри кінця 50-х років сповнена гармонії людини і природи (збірка «На струнах серця» (1955)). Численні вірші збірок «Солов'їні далі» (1957) і «Біля шахти старої» (1958) присвячує В. Сосюра рідній Донеччині. Не полишає В. Сосюра й перекладацької праці.
   За збірки поезії «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» В. Сосюра 1963 р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
   Останньою ліро-епічною поемою В. Сосюри була поема «За владу Рад» (1964), останніми збірками - «Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964). 8 січня 1965 р. поета не стало, але старість і хвилини не мала над ним влади.

З Новим роком та Різдвом Христовим!

Любі  відвідувачі "Бібліочиталочки"!
Щиро вітаємо Вас з Новим 2018 роком та Різдвом Христовим ! Нехай Ваші серця будуть зігріті любов’ю і теплом, домівки повняться добром, радістю та Божим благословінням, а очі світяться щастям.Бажаю щоб  з останніми хвилинами Старого року Вас покинули всі  турботи та негаразди, а Новий - 2018 рік буде щедрим на цікаві плани, нові досягнення та професійні перемоги. Бажаємо щоб Різдвяна зоря запалила у Ваших серцях вогонь віри та любові, надії та оптимізму, наснаги та невичерпної енергії !