ЦОГ

ЦЕНТР ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ЕЛЕКТРОННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

ПОЛОЖЕННЯ

ПРО ЦЕНТР ОБСЛУГОВУВАННЯ ГРОМАДЯН ЕЛЕКТРОННОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

БІБЛІОТЕК КОСТОПІЛЬСЬКОЇ ЦЕНТРАЛІЗОВАНОЇ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНО-ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Це Положення визначає основну мету, завдання, зміст і форми роботи, організацію діяльності центру обслуговування громадян електронною інформацією (ЦОГ ЕІ).

1.2. ЦОГ ЕІ – це інформаційно-консультаційна служба, яка обладнана типовим апаратно-програмним комплексом і покликана задовольняти потреби громадян у публічній інформації у електронному форматі.

1.3. ЦОГ ЕІ створюється в комп’ютеризованій і інтернетизованій бібліотеці і входить до структурного підрозділу (відділу обслуговування користувачів ЦРБ, бібліотек-філій).

1.4. ЦОГ ЕІ є публічним місцем доступу до послуг електронного уряду для членів територіальної громади.

1.5. Послугами центру має право користуватися кожен громадянин, який є користувачем бібліотеки.

1.6.  Правовою основою діяльності ЦОГ ЕІ є Конституція України, Закони України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про звернення громадян», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24.12.2015, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Стратегія розвитку бібліотечної справи в Україні до 2025 року «Якісні зміни бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України»,  Ініціатива «Партнерство «Відкритий Уряд».

1.7. Діяльність ЦОГ ЕІ регламентується наступними документами: Положенням про структурний підрозділ; Положенням про ЦОГ ЕІ; Планом роботи підрозділу; Наказами, розпорядженнями директора; Правилами користування бібліотекою.

2. ОСНОВНА МЕТА І ЗАВДАННЯ

2.1. Метою діяльності ЦОГ ЕІ є: реалізація права кожного громадянина на доступ до інформації; підвищення якості життя мешканців територіальних громад; сприяння розвитку електронного урядування в регіоні.

2.2. Основні завдання діяльності ЦОГ:

} забезпечення жителям регіону доступу до державних та регіональних електронних інформаційних ресурсів;

} надання консультативних послуг з питань доступу та використання електронних сервісів;

} допомога у налагодженні комунікації між громадянами та органами влади в режимі онлайн;

} сприяння мешканцям регіону в освоєнні застосування ІКТ для використання е-урядування;

}  проведення інформаційно-просвітницьких кампаній для популяризації нововведених сегментів е-урядування;

} підтримання в актуальному стані і поповнення переліку посилань на інформаційні ресурси, доступ до яких забезпечує ЦОГ;

} розширення кола користувачів за рахунок різних груп населення;

} постійне вивчення запитів та інформаційних потреб користувачів з метою поповнення переліку інформаційних ресурсів;

} гнучке і оперативне реагування на зміни потреб населення, шляхом нарощування інформаційних ресурсів, організації нових форм обслуговування;

} залучення партнерів: органів місцевої влади та управління, громадських та комерційних організацій та інших зацікавлених структур для проведення тематичних семінарів, лекцій, круглих столів тощо;

} організація та проведення круглих столів, тематичних семінарів, лекцій;

} забезпечення перегляду вебінарів, відеоконференцій;

} розширення асортименту бібліотечних послуг;

} забезпечення розміщення інформації про діяльність ЦОГ в засобах масової інформації.

3. ЗМІСТ І ФОРМИ РОБОТИ

ЦОГ центральної районної бібліотеки:

3.1. ЦОГ центральної районної бібліотеки надає послуги на безоплатній основі, а саме:

3.1.1. Доступ:

} до державних та регіональних електронних інформаційних ресурсів

} до соціально значущої інформації (пенсійне забезпечення, соціальні пільги, пошук роботи тощо);

} до інформації про електронні адміністративні послуги;

} до електронних сервісів для розвитку громадянського суспільства;

} до електронних послуг підприємств, установ та організацій.

3.1.2. Пошук:

} нормативно-правових актів державного та місцевого рівня;

} фактичної інформації про консультативні послуги;

} програм, планів розвитку територій.

3.1.3. Консультування з питань:

} пошуку інформації в інтернеті;

} участі у законотворчому процесі;

} участі у прийнятті рішень на місцевому рівні;

} подання звернень, петицій, запитів;

} заповнення декларацій, проходження тестів і інше.

3.1.4. Консультування з набуття практичних навичок:

} освоєння інструментів та сервісів е-урядування;

} роботи з публічною інформацією;

} освоєння комп’ютерної грамотності, роботи в інтернеті.

3.1.5. Інтерактивне спілкування громадян з органами влади:

} організація та проведення відеоконференцій, вебінарів з представниками органів влади, профільних установ та організацій;

} забезпечення участі в заходах в режимі онлайн;

} участь в законотворчому процесі;

} участь у прийнятті рішень на місцевому рівні.

3.1.6. Консультування працівників бібліотек-філіалів з питань:

} освоєння інструментів та сервісів е-урядування;

} роботи з публічною інформацією;

} залучення до заходів в режимі онлайн.

3.1.7. Додаткові платні послуги :

}   набір тексту та макетування на комп’ютері;

}   сканування;

}   запис матеріалів на оптичному носії.;

}   ксерокопіювання.

3.2. ЦОГ бібліотеки-філії надає послуги на безоплатній основі, а саме:

3.2.1. Доступ:

} до державних та регіональних електронних інформаційних ресурсів;

} до соціально значущої інформації (пенсійне забезпечення, соціальні пільги, пошук роботи тощо);

} до інформації про електронні адміністративні послуги;

} до електронних сервісів для розвитку громадянського суспільства;

} до електронних послуг підприємств, установ та організацій.

3.2.2. Пошук:

} нормативно-правових актів державного та місцевого рівня;

} фактичної інформації про консультативні послуги;

} програм, планів розвитку територій.

3.2.3. Консультування з питань:

} пошуку інформації в інтернеті;

} участі у законотворчому процесі;

} участі у прийнятті рішень на місцевому рівні;

} подання звернень, петицій, запитів;

} заповнення декларацій, проходження тестів і інше.

3.2..4. Консультування з набуття практичних навичок:

} освоєння інструментів та сервісів е-урядування;

} роботи з публічною інформацією;

} освоєння комп’ютерної грамотності, роботи в інтернеті.

3.2.5. Інтерактивне спілкування громадян з органами влади:

} організація та проведення відеоконференцій, вебінарів з представниками органів влади та профільних установ та організацій;

} забезпечення участі в заходах в режимі онлайн;

} участь в законотворчому процесі;

} участь у прийнятті рішень на місцевому рівні.

3.2.6. Додаткові платні послуги (за визначенням бібліотеки), наприклад:

} ксерокопіювання;

}   набір тексту та макетування на комп’ютері;

}   сканування;

}   запис матеріалів на оптичному носії.

3.3. Додаткові платні послуги для користувачів ЦОГ надаються відповідно Прейскуранту платних послуг, який затверджений директором бібліотеки.

4. СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ

4.1. ЦОГ створюється в комп’ютеризованій та інтернетизованій бібліотеці-філії.

4.2. Організаційну, технічну, методичну підтримку для бібліотек-філій здійснює ЦРБ.

4.3. Зміст діяльності ЦОГ викладений у розділі 3 даного Положення.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ

5.1. Організація роботи ЦОГ здійснюється відповідно до річного плану роботи відділу обслуговування користувачів ЦРБ, бібліотек-філій.

5.2. ЦОГ входить в структуру відділу обслуговування бібліотеки.

5.3. Координатор Центру здійснює керівництво роботи ЦОГ ЕІ. Координатор ЦОГ ЕІ та завідуючий бібліотекою-філією несе відповідальність за організацію роботи ЦОГ.

5.4. Розпорядок роботи ЦОГ відповідає режиму роботи бібліотеки.

5.5. ЦОГ здійснює діяльність на основі даного Положення, затвердженого директором бібліотеки.

5.6. Облік роботи ведеться в «Щоденнику роботи».

6. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ТА ЗВ’ЯЗКИ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ, ІНШИМИ УСТАНОВАМИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯМИ

6.1. Для виконання поставлених завдань, ЦОГ взаємодіє з:

} органами місцевого самоврядування, організаціями та установами – для отримання консультацій з метою актуалізації та розширення інформаційного наповнення ЦОГ, популяризації інструментів е-урядування, спільного проведення заходів, в тому числі в режимі онлайн;

} освітніми установами – для отримання консультацій з метою актуалізації та розширення інформаційного наповнення ЦОГ, спільного проведення заходів, в тому числі в режимі онлайн;

} громадськими організаціями – для спільного проведення заходів, в тому числі в режимі онлайн;

} відділами культури райдержадміністрацій – для організації заходів з актуалізації знань бібліотечних працівників з питань поширення е-урядування та роботи ЦОГ;

} ЗМІ – з метою популяризації інструментів та сервісів е-урядування, поширення інформації про ресурси і послуги ЦОГ.

7. КОНТРОЛЬ ТА ПЕРЕВІРКА ДІЯЛЬНОСТІ

7.1. Координатор ЦОГ ЕІ контролює виконання річного плану роботи Центру.

7.2. Координатор Центру та працівники, відповідальні за напрям роботи, звітують перед директором.

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

                          Про інформацію 

  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )

  { Вводиться в дію Постановою ВР
N 2658-XII ( 2658-12 ) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.651 }

          { Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні
Конституційного Суду
N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N  676-IV  (  676-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214
N 1268-IV  ( 1268-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.141
N 1703-IV  ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394
N 2707-IV  ( 2707-15 ) від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.429
N 2388-VI  ( 2388-17 ) від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37, ст.496
N 2592-VI  ( 2592-17 ) від 07.10.2010
N 2724-VI  ( 2724-17 ) від 30.11.2010
N 2756-VI  ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

   { У тексті Закону ( 2657-12 ) слово "конфіденціальна" в усіх
відмінках замінено словом "конфіденційна"  у  відповідному
відмінку  згідно  із  Законом  N  1703-IV  ( 1703-15 ) від
11.05.2004 }

   { У  тексті Закону слова   "і регіонального"  виключено
згідно із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 }

     Цей Закон закріплює право  громадян  України  на  інформацію,
закладає правові основи інформаційної діяльності.
     Грунтуючись на Декларації про державний  суверенітет  України
( 55-12 ) та Акті проголошення її  незалежності,  Закон  стверджує
інформаційний  суверенітет  України  і  визначає   правові   форми
міжнародного співробітництва в галузі інформації.

                         Розділ I

                    ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Визначення інформації

     Під інформацією цей Закон розуміє документовані або  публічно
оголошені  відомості  про  події  та  явища,  що  відбуваються   у
суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

     Стаття 2. Мета і завдання Закону

     Закон  встановлює  загальні   правові    основи    одержання,
використання, поширення та зберігання інформації, закріплює  право
особи на інформацію в усіх сферах суспільного і  державного  життя
України, а також систему інформації, її джерела,  визначає  статус
учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації  та
забезпечує  її  охорону,  захищає  особу  та    суспільство    від
неправдивої інформації.

     Стаття 3. Сфера дії Закону

     Дія цього Закону поширюється на інформаційні  відносини,  які
виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства  і  держави
при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
(  Офіційне  тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)

     Стаття 4. Законодавство про інформацію

     Законодавство України про  інформацію  складають  Конституція
України  (  254к/96-ВР  ),  цей Закон, законодавчі акти про окремі
галузі, види, форми і засоби інформації,  міжнародні  договори  та
угоди,  ратифіковані  Україною,  та  принципи і норми міжнародного
права.

     Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин

     Основними принципами  інформаційних відносин є:
     гарантованість права на інформацію;
     відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
     об'єктивність, вірогідність інформації;
     повнота і точність інформації;
     законність одержання, використання, поширення  та  зберігання
інформації.

     Стаття 6. Державна інформаційна політика

     Державна  інформаційна  політика  -  це  сукупність  основних
напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню,
поширенню та зберіганню інформації.
     Головними  напрямами  і  способами  державної   інформаційної
політики є:
     забезпечення доступу громадян до інформації;
     створення національних систем і мереж інформації;
     зміцнення  матеріально-технічних, фінансових, організаційних,
правових і наукових основ інформаційної діяльності;
     забезпечення ефективного використання інформації;
     сприяння  постійному  оновленню,  збагаченню  та   зберіганню
національних інформаційних ресурсів;
     створення загальної системи охорони інформації;
     сприяння міжнародному співробітництву в галузі  інформації  і
гарантування інформаційного суверенітету України;
     сприяння   задоволенню   інформаційних   потреб   закордонних
українців.  (  Частину  другу статті 6 доповнено абзацом згідно із
Законом N 2707-IV ( 2707-15 ) від 23.06.2005 )

     Державну  інформаційну  політику  розробляють  і   здійснюють
органи державної влади загальної компетенції, а  також  відповідні
органи спеціальної компетенції.

     Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин

     Суб'єктами інформаційних відносин є:
     громадяни України;
     юридичні особи;
     держава.
     Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього  Закону
можуть бути також інші держави, їх громадяни  та  юридичні  особи,
міжнародні організації та особи без громадянства.

     Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин

     Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно
оголошувана інформація про  події  та  явища  в  галузі  політики,
економіки,  культури,  охорони  здоров'я,  а  також  у соціальній,
екологічній,  міжнародній  та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1642-III  (  1642-14  )  від
06.04.2000 )

     Стаття 9. Право на інформацію

     Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають
право на інформацію, що передбачає можливість вільного  одержання,
використання, поширення та зберігання  відомостей,  необхідних  їм
для реалізації ними  своїх  прав,  свобод  і  законних  інтересів,
здійснення завдань і функцій.
     Реалізація  права  на  інформацію  громадянами,    юридичними
особами і державою не повинна  порушувати  громадські,  політичні,
економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права,  свободи
і законні інтереси інших громадян,  права  та  інтереси  юридичних
осіб.
     Кожному  громадянину  забезпечується  вільний    доступ    до
інформації,  яка  стосується  його  особисто,    крім    випадків,
передбачених законами України.

     Стаття 10. Гарантії права на інформацію

     Право на інформацію забезпечується:
     обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого
самоврядування   інформувати   про  свою  діяльність  та  прийняті
рішення;
     створенням  у  державних  органах  спеціальних  інформаційних
служб або систем,  що  забезпечували  б  у  встановленому  порядку
доступ до інформації;
     вільним  доступом  суб'єктів  інформаційних    відносин    до
статистичних  даних,  архівних,  бібліотечних  і  музейних фондів;
обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей  та
особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
     створенням механізму здійснення права на інформацію;
     здійсненням державного контролю за додержанням  законодавства
про інформацію;
     встановленням відповідальності за порушення законодавства про
інформацію.

     Стаття 11. Мова інформації

     Мова  інформації  визначається  Законом  "Про мови в Україні"
( 8312-11 ), іншими законодавчими актами  України  в  цій  галузі,
міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.


                           Розділ II

                     ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

     Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

     Інформаційна діяльність - це сукупність дій,  спрямованих  на
задоволення  інформаційних  потреб  громадян,  юридичних  осіб   і
держави.
     З метою задоволення цих  потреб  органи  державної  влади  та
органи  місцевого  самоврядування  створюють  інформаційні служби,
системи, мережі, бази і банки даних.
     Порядок   їх   створення,   структура,   права  та  обов'язки
визначаються  Кабінетом  Міністрів  України  або  іншими  органами
державної   влади,  а  також  органами  місцевого  самоврядування.

     Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності

     Основними напрямами інформаційної діяльності  є:  політичний,
економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний,
міжнародний тощо.
     Держава зобов'язана постійно дбати про  своєчасне  створення,
належне функціонування і  розвиток  інформаційних  систем,  мереж,
банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
     Держава  гарантує  свободу  інформаційної  діяльності  в  цих
напрямах всім громадянам та юридичним особам в  межах  їх  прав  і
свобод, функцій і повноважень.

     Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності

     Основними  видами  інформаційної  діяльності  є    одержання,
використання, поширення, захист та зберігання інформації.
{  Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2724-VI ( 2724-17 ) від 30.11.2010 }

     Одержання інформації -  це  набуття,  придбання,  накопичення
відповідно до чинного  законодавства  України  документованої  або
публічно оголошуваної інформації громадянами,  юридичними  особами
або державою.

     Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб
громадян, юридичних осіб і держави.

     Поширення  інформації  -  це  розповсюдження,  обнародування,
реалізація у  встановленому  законом  порядку  документованої  або
публічно оголошуваної інформації.

     Захист  інформації  -  це  комплекс правових, організаційних,
інформаційно-телекомунікаційних засобів і заходів,  спрямованих на
запобігання неправомірним діянням щодо інформації.
{  Статтю  14 доповнено новою частиною згідно із Законом N 2724-VI
(  2724-17 ) від 30.11.2010 }

     Зберігання  інформації  -  це  забезпечення  належного  стану
інформації та її матеріальних носіїв.

     Одержання,  використання,  поширення,  захист  та  зберігання
документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у
порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими  актами
в галузі інформації.
{  Частина  статті  14  із  змінами,  внесеними  згідно із Законом
N 2724-VI ( 2724-17 ) від 30.11.2010 }

     Стаття 15. Професійна освіта в галузі
інформаційної  діяльності

     В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в
галузі  інформаційної  діяльності  через  систему  її   навчальних
закладів.
     Порядок створення навчальних закладів інформаційного  напряму
(журналістики,  статистики,  бібліотечної  та  архівної    справи,
науково-інформаційної   діяльності,   інформатики,  обчислювальної
техніки тощо)  та  принципи  їх  діяльності  визначаються  Законом
України "Про освіту" ( 1060-12 ) та іншими законодавчими актами.

     Стаття 16. Організація наукових досліджень в
галузі  інформаційної діяльності

     Для  забезпечення  успішного  функціонування    і    розвитку
національних систем інформації  в  Україні  здійснюються  пошукові
фундаментальні  та  прикладні  наукові  дослідження    в    галузі
інформаційної діяльності.
     З цією метою створюються наукові установи,  науково-виробничі
підрозділи,  об'єднання,  асоціації,  центри  нових  інформаційних
технологій та інші формування, в тому числі за  участю  зарубіжних
партнерів.
     Фінансування    пошукових    і    фундаментальних    наукових
досліджень,  наукових  програм,  проектів  державного  значення  у
науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється  за
рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.
     Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як
правило, на договірній або контрактовій основі,  а  їх  результати
можуть бути об'єктом товарних відносин.


                             Розділ III

                  ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ

     Стаття 17. Галузі інформації

     Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно
оголошених  відомостей  про  відносно  самостійні  сфери  життя  і
діяльності суспільства та держави.
     Основними  галузями  інформації  є:  політична,   економічна,
духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

     Стаття 18. Види інформації

     Основними видами інформації є:
     статистична інформація;
     адміністративна  інформація  (дані);  {  Статтю  18 доповнено
абзацом  третім  згідно  із  Законом  N  3047-III  ( 3047-14 ) від
07.02.2002 }
     масова інформація;
     інформація про діяльність державних органів влади та  органів
місцевого самоврядування;
     правова інформація;
     інформація про особу;
     інформація довідково-енциклопедичного характеру;
     соціологічна інформація;
     податкова  інформація.  { Статтю 18 доповнено абзацом десятим
згідно із Законом N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

     Стаття 19. Статистична інформація

     Статистична  інформація  - це офіційна документована державна
інформація,  яка дає  кількісну  характеристику  масових  явищ  та
процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та
інших  сферах  життя.  ( Частина перша статті 19 в редакції Закону
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
     Державна статистична   інформація   підлягає   систематичному
відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян,
наукових установ,  заінтересованих організацій до  неопублікованих
статистичних   даних,   які   не   підпадають  під  дію  обмежень,
установлених цим Законом,  а також Законом України  "Про  державну
статистику"  (  2614-12  ).  (  Частина друга статті 19 в редакції
Закону N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
     Система  статистичної  інформації,  її  джерела    і    режим
визначаються Законом України "Про державну статистику" ( 2614-12 )
та іншими правовими актами в цій галузі.

     Стаття 19-1. Адміністративна інформація (дані)

     Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані
дані,  що дають кількісну  характеристику  явищ  та  процесів,  що
відбуваються в економічній,  соціальній,  культурній, інших сферах
життя і збираються,  використовуються, поширюються та зберігаються
органами   державної   влади   (за   винятком   органів  державної
статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами
відповідно  до  законодавства  з  метою виконання адміністративних
обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.

     Система адміністративної  інформації  (даних),   повноваження
органів,  які  займаються  діяльністю,  пов'язаною із збиранням та
використанням  адміністративних  даних,  їх   джерела   та   режим
встановлюються відповідно до законодавства.
(  Закон  доповнено  статтею  19-1  згідно  із  Законом N 3047-III
( 3047-14 ) від 07.02.2002 )

     Стаття 20. Масова інформація та її засоби

     Масова інформація  -  це  публічно  поширювана  друкована  та
аудіовізуальна інформація.
     Друкованими  засобами  масової  інформації    є    періодичні
друковані видання (преса)  -  газети,  журнали,  бюлетені  тощо  і
разові видання з визначеним тиражем.
     Аудіовізуальними    засобами    масової    інформації      є:
радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
     Порядок  створення  (заснування)  та  організації  діяльності
окремих  засобів  масової  інформації  визначаються  законодавчими
актами про ці засоби.

     Стаття 21. Інформація державних органів та органів
місцевого самоврядування

     Інформація    державних    органів   та   органів   місцевого
самоврядування   -   це  офіційна  документована  інформація,  яка
створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої
та судової влади, органів місцевого самоврядування.
     Основними  джерелами  цієї  інформації  є:  законодавчі  акти
України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами,
акти  Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні
акти  державних  органів, акти органів місцевого самоврядування, а
також  документи,  підготовлені  у процесі здійснення регуляторної
діяльності. { Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно
із Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від 01.07.2010 }
     Інформація    державних    органів   та   органів   місцевого
самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
     опублікування  її в офіційних друкованих виданнях, розміщення
на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет
або   поширення   інформаційними  службами  відповідних  державних
органів і організацій; { Абзац другий частини третьої статті 21 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 2388-VI ( 2388-17 ) від
01.07.2010 }
     опублікування її в друкованих засобах масової інформації  або
публічного  оголошення  через  аудіо-  та  аудіовізуальні   засоби
масової інформації;
     безпосереднього доведення її до заінтересованих  осіб  (усно,
письмово чи іншими способами);
     надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
     оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
     Джерела  і  порядок  одержання,  використання,  поширення  та
зберігання  офіційної  інформації  державних  органів  та  органів
місцевого  самоврядування визначаються законодавчими актами про ці
органи.
     Законодавчі та інші  нормативні  акти,  що  стосуються  прав,
свобод і законних інтересів громадян, не  доведені  до  публічного
відома, не мають юридичної сили.

     Стаття 22. Правова інформація

     Правова  інформація  -  це  сукупність  документованих    або
публічно оголошених відомостей про право, його  систему,  джерела,
реалізацію,  юридичні   факти,    правовідносини,    правопорядок,
правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
     Джерелами   правової   інформації   є   Конституція   України
(  254к/96-ВР  ), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові
акти,  міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного
права,  а  також  ненормативні  правові акти, повідомлення засобів
масової  інформації,  публічні  виступи, інші джерела інформації з
правових питань.
     З  метою  забезпечення  доступу  до  законодавчих  та   інших
нормативних актів всім громадянам держава забезпечує  видання  цих
актів масовими тиражами у найкоротші строки  після  набрання  ними
чинності.

     Стаття 23. Інформація про особу

     Інформація про  особу  -  це  сукупність  документованих  або
публічно оголошених відомостей про особу.
     Основними  даними  про  особу  (персональними   даними)    є:
національність,  освіта,  сімейний  стан,    релігійність,    стан
здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
     Джерелами документованої інформації про особу є видані на  її
ім'я документи, підписані нею документи,  а  також  відомості  про
особу,  зібрані  державними  органами  влади та органами місцевого
самоврядування в межах своїх повноважень.
     Забороняється  збирання  відомостей  про   особу    без    її
попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
     Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною
про неї.
     Інформація про особу охороняється Законом.
( Офіційне  тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)

     Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного
характеру

     Інформація  довідково-енциклопедичного   характеру    -    це
систематизовані, документовані або  публічно  оголошені  відомості
про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
     Основними  джерелами  цієї  інформації    є:    енциклопедії,
словники,  довідники,  рекламні  повідомлення    та    оголошення,
путівники, картографічні  матеріали  тощо,  а  також  довідки,  що
даються уповноваженими  на  те  державними  органами  та  органами
місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх
працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
     Система  цієї  інформації,  доступ   до    неї    регулюються
бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

     Стаття 25.  Соціологічна інформація

     Соціологічна  інформація  -  це  документовані  або  публічно
оголошені відомості про ставлення окремих  громадян  і  соціальних
груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
     Основними джерелами соціологічної інформації є  документовані
або публічно оголошені відомості, в  яких  відображено  результати
соціологічних  опитувань,  спостережень  та  інших   соціологічних
досліджень.
     Соціологічні дослідження  здійснюються  державними  органами,
об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

     Стаття 25-1. Податкова інформація

     Податкова інформація  -  сукупність  відомостей  і даних,  що
створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у  процесі
поточної  діяльності  і  необхідні  для  реалізації  покладених на
контролюючі органи завдань і функцій.

     Захист податкової інформації гарантується державою.

     Система податкової   інформації,   її   джерела   та    режим
визначаються Податковим  кодексом  України  (  2755-17 ) та іншими
нормативноправовими актами.
{  Закон  доповнено  статтю  25-1  згідно  із  Законом  N  2756-VI
( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

     Стаття 26. Джерела інформації

     Джерелами інформації є передбачені  або  встановлені  Законом
носії інформації: документи та інші носії інформації, які  являють
собою матеріальні  об'єкти,  що  зберігають  інформацію,  а  також
повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

     Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах

     Документ  -  це  передбачена  законом    матеріальна    форма
одержання, зберігання, використання і поширення інформації  шляхом
фіксації її на папері, магнітній, кіно-,  відео-,  фотоплівці  або
на іншому носієві.
     Первинний документ - це документ, що містить в  собі  вихідну
інформацію.
     Вторинний документ - це документ, що  являє  собою  результат
аналітико-синтетичної  та  іншої  переробки  одного  або   кількох
документів.

     Стаття 28. Режим доступу до інформації

     Режим доступу  до  інформації  -  це  передбачений  правовими
нормами порядок одержання, використання,  поширення  і  зберігання
інформації.
     За  режимом  доступу  інформація  поділяється  на    відкриту
інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
     Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
     Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає  у
забезпеченні додержання вимог законодавства про  інформацію  всіма
державними органами, підприємствами, установами та  організаціями,
недопущенні необгрунтованого віднесення  відомостей  до  категорії
інформації з обмеженим доступом.
     Державний  контроль  за  додержанням  встановленого    режиму
здійснюється спеціальними органами, які визначають  Верховна  Рада
України і Президент України.
{  Частина п'ята статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2592-VI ( 2592-17 ) від 07.10.2010 }
     У порядку контролю Верховна Рада України  може  вимагати  від
урядових  установ,  міністерств,  відомств  звіти,  які    містять
відомості  про  їх  діяльність   по    забезпеченню    інформацією
заінтересованих  осіб  (кількість  випадків  відмови   у   наданні
доступу  до  інформації  із  зазначенням  мотивів  таких   відмов;
кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого  доступу
до окремих видів інформації; кількість скарг на  неправомірні  дії
посадових осіб, які відмовили у доступі до  інформації,  та  вжиті
щодо них заходи тощо).

     Стаття 29. Доступ до відкритої інформації

     Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
     систематичної публікації її в офіційних  друкованих  виданнях
(бюлетенях, збірниках);
     поширення її  засобами масової комунікації;
     безпосереднього  її  надання   заінтересованим    громадянам,
державним органам та юридичним особам.
     Порядок  і  умови  надання  громадянам,  державним   органам,
юридичним  особам  і  представникам  громадськості  відомостей  за
запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо
надання інформації здійснюється на договірній основі.
     Обмеження  права   на    одержання    відкритої    інформації
забороняється законом.
     Переважним  правом  на  одержання  інформації    користуються
громадяни,  яким  ця  інформація  необхідна  для  виконання  своїх
професійних обов'язків.

     Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом

     Інформація з обмеженим  доступом  за своїм  правовим  режимом
поділяється на конфіденційну і таємну.
     Конфіденційна  інформація  -  це відомості, які знаходяться у
володінні,  користуванні  або  розпорядженні  окремих  фізичних чи
юридичних  осіб  і  поширюються  за  їх  бажанням  відповідно   до
передбачених ними умов.
     Стосовно  інформації,  що є власністю держави і знаходиться в
користуванні   органів   державної   влади  чи  органів  місцевого
самоврядування,  підприємств,  установ  та  організацій  усіх форм
власності,  з  метою  її збереження може бути відповідно до закону
встановлено  обмежений  доступ  -  надано  статус  конфіденційної.
Порядок  обліку,  зберігання  і  використання  документів та інших
носіїв  інформації,  що містять зазначену інформацію, визначається
Кабінетом  Міністрів  України.  (  Статтю  30  доповнено  частиною
третьою згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
     До  конфіденційної  інформації,  що  є  власністю  держави  і
знаходиться  в  користуванні  органів  державної  влади чи органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх
форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
     про стан  довкілля,  якість  харчових  продуктів  і предметів
побуту;
     про аварії,  катастрофи,  небезпечні природні явища  та  інші
надзвичайні  події,  які  сталися  або можуть статися і загрожують
безпеці громадян;
     про стан здоров'я населення,  його життєвий рівень, включаючи
харчування,  одяг,  житло,  медичне  обслуговування  та  соціальне
забезпечення,  а також про соціально-демографічні показники,  стан
правопорядку, освіти і культури населення;
     стосовно стану   справ   із  правами  і  свободами  людини  і
громадянина, а також фактів їх порушень;
     про незаконні дії органів державної влади,  органів місцевого
самоврядування, їх посадових та службових осіб;
     інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України
та міжнародних договорів,  згода  на  обов'язковість  яких  надана
Верховною Радою України, не може бути обмеженим.
(  Статтю  30  доповнено  частиною  четвертою  згідно  із  Законом
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
     Громадяни,  юридичні  особи,  які    володіють    інформацією
професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та
іншого характеру, одержаною на власні  кошти,  або  такою,  яка  є
предметом їх професійного,  ділового,  виробничого,  банківського,
комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої  законом
таємниці, самостійно визначають режим доступу  до  неї,  включаючи
належність  її  до  категорії  конфіденційної, та встановлюють для
неї систему (способи) захисту.
     Виняток становить  інформація  комерційного  та  банківського
характеру, а також інформація,  правовий  режим  якої  встановлено
Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України  (з
питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо),
та інформація, приховування якої являє загрозу  життю  і  здоров'ю
людей.
     До  таємної  інформації  належить  інформація,  що    містить
відомості, які становлять державну та іншу   передбачену   законом
таємницю, розголошення якої  завдає  шкоди  особі,  суспільству  і
державі.
     Віднесення інформації до категорії  таємних  відомостей,  які
становлять  державну  таємницю,  і  доступ   до    неї    громадян
здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.
     Порядок обігу таємної інформації та її  захисту  визначається
відповідними  державними  органами  за  умови  додержання   вимог,
встановлених цим Законом.
     Порядок  і  терміни    обнародування    таємної    інформації
визначаються відповідним законом.
     Інформація  з обмеженим доступом може бути поширена без згоди
її власника,  якщо ця інформація є суспільно значимою,  тобто якщо
вона є предметом громадського інтересу і якщо право  громадськості
знати  цю  інформацію  переважає  право  її власника на її захист.
(  Статтю  30  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N  676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )

     Стаття 31. Доступ громадян  до  інформації  про них

     Громадяни мають право:
     знати у період збирання інформації, які відомості про них і з
якою  метою  збираються,  як,  ким  і   з    якою    метою    вони
використовуються;
     доступу до інформації про них, заперечувати її  правильність,
повноту, доречність тощо.
     Державні    органи    та    організації,   органи   місцевого
самоврядування,  інформаційні системи яких вміщують інформацію про
громадян,  зобов'язані  надавати її безперешкодно і безкоштовно на
вимогу  осіб,  яких  вона  стосується, крім випадків, передбачених
законом,    а    також    вживати    заходів    щодо   запобігання
несанкціонованому  доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон
гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої
інформації.
     Забороняється доступ сторонніх осіб до  відомостей  про  іншу
особу, зібраних відповідно  до  чинного  законодавства  державними
органами, організаціями і посадовими особами.
     Зберігання інформації про громадян не  повинно тривати довше,
ніж це необхідно для законно встановленої мети.
     Всі  організації,  які  збирають  інформацію  про   громадян,
повинні  до  початку  роботи  з  нею  здійснити  у   встановленому
Кабінетом  Міністрів  України    порядку    державну    реєстрацію
відповідних баз даних.
     Необхідна кількість даних про громадян,  яку  можна  одержати
законним  шляхом,  має  бути  максимально   обмеженою    і    може
використовуватися лише для законно встановленої мети.
     Відмова в доступі до такої інформації, або  приховування  її,
або незаконні  збирання,  використання,  зберігання  чи  поширення
можуть бути оскаржені до суду.
( Офіційне  тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)

     Стаття 32. Інформаційний  запит  щодо  доступу  до
офіційних документів і запит щодо надання
письмової або усної інформації

     Під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу  до
офіційних  документів  у  цьому  Законі  розуміється  звернення  з
вимогою  про  надання  можливості  ознайомлення    з    офіційними
документами. Запит може бути індивідуальним або  колективним.  Він
подається у письмовій формі.
     Громадянин  має  право  звернутися  до  державних  органів  і
вимагати надання будь-якого офіційного  документа,  незалежно  від
того, стосується цей документ його особисто чи ні,  крім  випадків
обмеження доступу, передбачених цим Законом.
     Під запитом щодо надання письмової  або  усної  інформації  у
цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати  письмову  або
усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та
судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
     Громадяни України, державні органи, організації і  об'єднання
громадян (надалі - запитувачі) подають запит  відповідному  органу
законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
     У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові
запитувача,  документ,  письмова  або  усна  інформація,  що  його
цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
     Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України,  їх
посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що  стосується  їх
діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні
виступи своїх посадових осіб.
     Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо  доступу  до
офіційних  документів

     Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення
не повинен перевищувати десяти календарних днів.
     Протягом  вказаного  терміну  державна   установа    письмово
доводить до відома запитувача, що його запит буде  задоволено  або
що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
     Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не
передбачено законом.
     Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо  запиту про
надання письмової інформації.

     Стаття 34. Відмова  та  відстрочка  задоволення запиту
щодо  доступу до офіційних документів

     Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома  запитувача
у письмовій формі з  роз'ясненням  порядку  оскарження  прийнятого
рішення.
     У відмові має бути зазначено:
     1) посадову  особу   державної  установи,  яка  відмовляє   у
задоволенні запиту;
     2) дату відмови;
     3) мотивовану підставу відмови.
     Відстрочка   задоволення запиту  допускається  в  разі,  якщо
запитуваний  документ  не  може  бути  надано  для  ознайомлення у
місячний  термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома
запитувача  у  письмовій  формі  з роз'ясненням порядку оскарження
прийнятого рішення.
     У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
     1) посадову  особу   державної  установи,  яка  відмовляє   у
задоволенні запиту у визначений місячний термін;
     2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
     3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у
встановлений цим Законом термін;
     4) термін, у який буде задоволено запит.
     Відмова  та  відстрочка  задоволення  запиту  щодо    надання
письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.

     Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення
запиту щодо доступу до офіційних документів

     Відмову  або  відстрочку    задоволення  запиту  може    бути
оскаржено.
     У разі відмови  в  наданні  документа  для  ознайомлення  або
відстрочки  задоволення  запиту  запитувач  має  право   оскаржити
відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
     Якщо на  скаргу,  подану  до  органу  вищого  рівня,  дається
негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю  відмову  до
суду.
     У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок  доводити
законність відмови чи відстрочки задоволення  запиту  покладається
на відповідача - державну установу.
     Суд має  право  для  забезпечення  повноти  та  об'єктивності
розгляду  справи  запитати  офіційні  документи,   у    можливості
ознайомлення з якими було  відмовлено,  і, вивчивши  їх,  прийняти
рішення про обгрунтованість (або необгрунтованість) дій  посадових
осіб державної установи.
     Якщо відмову  або  відстрочку  визнано  необгрунтованою,  суд
зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу  ознайомитися
з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо  посадових
осіб, які відмовили заявнику.
     Необгрунтована відмова у наданні  змоги  для  ознайомлення  з
офіційними  документами  або  порушення  визначеного  терміну   її
надання без поважних причин тягнуть  за  собою  дисциплінарну  або
іншу відповідальність посадових осіб державних установ у  порядку,
встановленому законами України.
     Офіційні документи, надані на запити  органами  законодавчої,
виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
     Запитувачі мають  право  робити  виписки  з  наданих  їм  для
ознайомлення офіційних документів,  фотографувати  їх,  записувати
текст на магнітну плівку тощо. Власник  документів  має  право  за
відповідну  плату  виготовляти  за  бажанням   запитувача    копії
запитуваних документів.
     Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.
     Оскарження   відмови і  відстрочки  задоволення  запиту  щодо
надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.

     Стаття  36.  Порядок  відшкодування  витрат, пов'язаних
із  задоволенням запитів щодо доступу до
офіційних  документів і надання письмової
інформації

     Запитувачі  повинні  повністю  або   частково    відшкодувати
витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до  офіційних
документів та наданням письмової інформації.
     Порядок оплати копій  запитуваних  документів  встановлюється
державними установами.
     Кабінет  Міністрів  України  або  інші   державні    установи
визначають  порядок  і  розмір  оплати робіт по збиранню,  пошуку,
підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової  інформації,
який  не  повинен  перевищувати  реальних  витрат,  пов'язаних   з
виконанням запитів.

     Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають
наданню  для ознайомлення за запитами

     Не  підлягають  обов'язковому  наданню  для  ознайомлення  за
інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
     інформацію,  визнану  у  встановленому   порядку    державною
таємницею;
     конфіденційну інформацію;
     інформацію  про  оперативну  і    слідчу    роботу    органів
прокуратури, МВС, СБУ, роботу  органів  дізнання  та  суду  у  тих
випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам,
розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини  на  справедливий
та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити  загрозу  життю
або здоров'ю будь-якої особи;
     інформацію, що стосується особистого життя громадян;
     документи,    що    становлять    внутрівідомчу      службову
кореспонденцію (доповідні записки, переписка між  підрозділами  та
інше),  якщо  вони  пов'язані  з  розробкою  напряму    діяльності
установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
     інформацію, що  не  підлягає  розголошенню  згідно  з  іншими
законодавчими  або нормативними актами. Установа, до якої звернуто
запит, може  не  надавати  для  ознайомлення  документ,  якщо  він
містить інформацію,  яка  не  підлягає  розголошенню  на  підставі
нормативного  акта  іншої  державної  установи,  а  та    державна
установа, яка розглядає запит, не  має  права  вирішувати  питання
щодо її розсекречення;
     інформацію  фінансових установ, підготовлену для контролюючих
органів,  крім  випадків,  коли  така  інформація  вимагається  за
письмовим запитом контролюючого органу для здійснення податкового,
митного,  бюджетного та валютного контролю. { Абзац восьмий статті
37 в редакції Закону N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010 }

     Стаття 38. Право власності на інформацію

     Право власності  на  інформацію  -  це  врегульовані  законом
суспільні відносини щодо володіння, користування  і  розпорядження
інформацією.
     Інформація є об'єктом права власності  громадян,  організацій
(юридичних осіб) і держави. Інформація може  бути  об'єктом  права
власності як у повному обсязі,  так  і  об'єктом  лише  володіння,
користування чи розпорядження.
     Власник інформації щодо об'єктів своєї  власності  має  право
здійснювати будь-які законні дії.
     Підставами виникнення права власності на інформацію є:
     створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
     договір на створення інформації;
     договір,  що  містить  умови  переходу  права  власності   на
інформацію до іншої особи.
     Інформація,  створена  кількома  громадянами  або  юридичними
особами, є колективною власністю її  творців.  Порядок  і  правила
користування такою власністю визначаються договором, укладеним між
співвласниками.
     Інформація, створена організаціями (юридичними  особами)  або
придбана  ними  іншим  законним  способом,   є    власністю    цих
організацій.
     Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною
власністю.  Інформацію,  створену   на    правах    індивідуальної
власності, може бути віднесено до державної власності  у  випадках
передачі її на зберігання у  відповідні  банки  даних,  фонди  або
архіви на договірній основі.
     Власник інформації має право призначати особу,  яка  здійснює
володіння, використання і розпорядження інформацією,  і  визначати
правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати
інші умови щодо інформації.

     Стаття 39. Інформація як товар

     Інформаційна  продукція  та  інформаційні  послуги громадян і
юридичних  осіб,  які  займаються інформаційною діяльністю, можуть
бути  об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним
та іншим законодавством.
     Ціни  і  ціноутворення  на    інформаційну    продукцію    та
інформаційні  послуги  встановлюються  договорами,  за    винятком
випадків, передбачених Законом.

     Стаття 40. Інформаційна продукція

     Інформаційна  продукція  -  це  матеріалізований    результат
інформаційної    діяльності,    призначений    для     задоволення
інформаційних потреб  громадян,  державних  органів,  підприємств,
установ і організацій.

     Стаття 41. Інформаційна послуга

     Інформаційна послуга - це  здійснення  у  визначеній  законом
формі  інформаційної  діяльності  по    доведенню    інформаційної
продукції до  споживачів  з  метою  задоволення  їх  інформаційних
потреб.


                            Розділ IV

                  УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН,
ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ

     Стаття 42. Учасники інформаційних відносин

     Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи
або держава, які набувають передбачених законом прав і  обов'язків
у процесі інформаційної діяльності.
     Основними  учасниками  цих  відносин  є:  автори,  споживачі,
поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

     Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин

     Учасники  інформаційних  відносин  мають  право    одержувати
(виробляти, добувати), використовувати,  поширювати  та  зберігати
інформацію в будь-якій формі з  використанням  будь-яких  засобів,
крім випадків, передбачених законом.
     Кожний учасник інформаційних відносин для  забезпечення  його
прав,  свобод  і  законних  інтересів  має  право  на    одержання
інформації про:
     діяльність органів державної влади;
     діяльність народних депутатів;
     діяльність   органів  місцевого  самоврядування  та  місцевої
адміністрації;
     те, що стосується його особисто.

     Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних відносин

     Учасники інформаційних відносин зобов'язані:
     поважати інформаційні права інших суб'єктів;
     використовувати інформацію згідно  з  законом  або  договором
(угодою);
     забезпечувати додержання  принципів  інформаційних  відносин,
передбачених статтею 5 цього Закону;
     забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах,
передбачених законом або угодою;
     зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну
і  надавати  іншим  громадянам,  юридичним  особам  або  державним
органам у передбаченому законом порядку;
     компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про
інформацію.


                            Розділ V

        ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

     Стаття 45. Охорона права на інформацію

     Право на інформацію охороняється  законом.  Держава  гарантує
всім учасникам інформаційних відносин  рівні  права  і  можливості
доступу до інформації.
     Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм  і  джерел
одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
     Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення  будь-яких
порушень його права.
     Забороняється      вилучення        друкованих        видань,
експонатів, інформаційних  банків,   документів    із    архівних,
бібліотечних, музейних фондів та знищення  їх  з  ідеологічних  чи
політичних міркувань.

     Стаття 45-1.  Заборона цензури та заборона втручання в
професійну діяльність журналістів і засобів
масової інформації з боку органів державної
влади або органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб

     Цензура як  вимога,  спрямована до засобу масової інформації,
журналіста,  головного редактора,  організації, що здійснює випуск
засобу   масової  інформації,  його  засновника  (співзасновника),
видавця,  розповсюджувача,  попередньо узгоджувати інформацію,  що
поширюється  (крім випадків,  коли така вимога йде від автора цієї
інформації чи іншого суб'єкта авторського права і  (або)  суміжних
прав на неї),  та/або як накладення заборони (крім випадків,  коли
така заборона накладається судом)  чи  перешкоджання  в  будь-якій
іншій  формі  тиражуванню  або поширенню інформації з боку органів
державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їх  посадових
осіб заборонена.

     Забороняються втручання    у    формах,    не    передбачених
законодавством України або договором,  укладеним  між  засновником
(співзасновниками)   і  редакцією  засобу  масової  інформації,  у
професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації,
що  поширюється,  з  боку  засновників  (співзасновників)  засобів
масової інформації,  органів державної влади або органів місцевого
самоврядування,  посадових  осіб  цих  органів,  зокрема  з  метою
поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно
значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або
поширення  інформації  про  них,   заборони   критикувати   органи
державної   влади   чи  органи  місцевого  самоврядування  або  їх
посадових осіб.

     Забороняються створення будь-яких  органів  державної  влади,
установ,  введення  посад,  на  які покладаються повноваження щодо
здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами
масової інформації.

     Умисне перешкоджання    законній    професійній    діяльності
журналістів  та/або   переслідування   журналіста   за   виконання
професійних обов'язків,  за критику,  здійснювані посадовою особою
або групою осіб за попередньою змовою,  тягне за собою кримінальну
відповідальність відповідно   до   Кримінального  кодексу  України
( 2341-14 ).

     Повноваження органів  державної  влади  з  питань  діяльності
засобів масової   інформації  визначаються  виключно  Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України.
(  Закон  доповнено  статтею  45-1  згідно  із  Законом  N  676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )

     Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на
інформацію

     Інформація не може бути використана для закликів до повалення
конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України,
пропаганди війни, насильства, жорстокості,  розпалювання  расової,
національної,  релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів,
посягання  на права і свободи людини. ( Частина перша статті 46 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом N 1268-IV ( 1268-15 ) від
18.11.2003 )
     Не підлягають розголошенню відомості, що становлять  державну
або іншу передбачену законодавством таємницю.
     Не  підлягають  розголошенню   відомості,    що    стосуються
лікарської   таємниці,    грошових    вкладів,    прибутків    від
підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння),  листування,
телефонних  розмов  і  телеграфних  повідомлень,  крім   випадків,
передбачених законом.

     Стаття 47. Відповідальність за  порушення законодавства
про  інформацію

     Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою
дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну  або  кримінальну
відповідальність згідно з законодавством України.
     Відповідальність за порушення  законодавства  про  інформацію
несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
     необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
     надання інформації, що не відповідає дійсності;
     несвоєчасне надання інформації;
     навмисне приховування інформації;
     примушення  до  поширення  або перешкоджання поширенню певної
інформації,  а  також цензура; ( Абзац шостий статті 47 в редакції
Закону N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 )
     поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять
честь і гідність особи;
     безпідставна   відмова   від   поширення  певної  інформації;
(  Статтю  47 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )
     використання і поширення інформації стосовно особистого життя
громадянина без його згоди особою,  яка  є  власником  відповідної
інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
     розголошення державної або іншої  таємниці,  що  охороняється
законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
     порушення порядку зберігання інформації;
     навмисне знищення інформації;
     необгрунтоване  віднесення  окремих  видів   інформації    до
категорії відомостей з обмеженим доступом;
     порушення   порядку   обліку,   зберігання   і   використання
документів  та  інших носіїв інформації, які містять конфіденційну
інформацію,  що  є  власністю  держави.  ( Частину другу статті 47
доповнено  абзацом  згідно  із  Законом  N 1703-IV ( 1703-15 ) від
11.05.2004 )
( Офіційне  тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)

     Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

     Ніхто не   може   бути  притягнутий  до  відповідальності  за
висловлення оціночних суджень.

     Оціночними судженнями,  за  винятком  образи  чи  наклепу,  є
висловлювання,  які  не  містять фактичних даних, зокрема критика,
оцінка  дій,  а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені
як   такі,   що  містять  фактичні  дані,  з  огляду  на  характер
використання  мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій,
сатири.  Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню
їх правдивості.

     Особа звільняється  від  відповідальності   за   розголошення
інформації  з  обмеженим  доступом,  якщо  суд  встановить,  що ця
інформація є суспільно значимою.

     Додаткові підстави звільнення  від  відповідальності  засобів
масової  інформації  та  журналістів  визначаються  законами  "Про
друковані засоби   масової   інформації   (пресу)    в    Україні"
( 2782-12 ),  "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ),  "Про
інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) та  "Про  державну  підтримку
засобів масової   інформації  та  соціальний  захист  журналістів"
( 540/97-ВР ).
(  Закон  доповнено  статтею  47-1  згідно  із  Законом  N  676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )

     Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь

     В  разі  вчинення  державними  органами,  органами  місцевого
самоврядування  та  їх  посадовими  особами,  а  також політичними
партіями,   іншими   об'єднаннями   громадян,   засобами   масової
інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та
окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом,
ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
     Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються  в  органи
вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
     У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого  рівня,
заінтересований  громадянин  або  юридична  особа   мають    право
оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.
( Офіційне  тлумачення до статті 48 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)

     Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

     У випадках,   коли   правопорушенням,   вчиненим    суб'єктом
інформаційної діяльності,  завдано матеріальної чи моральної шкоди
фізичним  або  юридичним  особам,  винні  особи  відшкодовують  її
добровільно або на підставі рішення суду.

     Органи державної  влади,  органи  місцевого самоврядування як
позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації
вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації
та не мають права вимагати  відшкодування  моральної  (немайнової)
шкоди.  Це  не  позбавляє посадову особу органу державної влади чи
органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та
ділової репутації у суді.
( Стаття 49 в редакції Закону N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 )

                           Розділ VI

                МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.
СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І
МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ

     Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність

     Міжнародна інформаційна  діяльність  полягає  в  забезпеченні
громадян, державних органів, підприємств,  установ  і  організацій
офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про
зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в  інших
країнах, а також у цілеспрямованому поширенні  за  межами  України
державними  органами  і  об'єднаннями  громадян, засобами  масової
інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
     Громадяни України мають право  на  вільний  і  безперешкодний
доступ до інформації  через  зарубіжні  джерела,  включаючи  пряме
телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
     Правове становище і  професійна  діяльність  акредитованих  в
Україні іноземних кореспондентів та інших представників  іноземних
засобів  масової  інформації,  а  також  інформаційна   діяльність
дипломатичних,  консульських  та  інших  офіційних   представників
зарубіжних держав в Україні  регулюються  законодавством  України,
відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
     Створення  і  діяльність  спільних  організацій   в    галузі
інформації за участю вітчизняних та  іноземних  юридичних  осіб  і
громадян регулюються законодавством України.
     Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж  ті,
які містяться в законодавстві  України,  що  регулює  відносини  в
галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного  договору,
укладеного Україною.

     Стаття 51. Міжнародні договори

     Міжнародне співробітництво в галузі інформації з  питань,  що
становлять взаємний інтерес, здійснюється  на  основі  міжнародних
договорів,  укладених  Україною  та  юридичними    особами,    які
займаються інформаційною діяльністю.
     Державні  органи  та  інші  юридичні  особи,  які  займаються
інформаційною  діяльністю,  можуть    безпосередньо    здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність у  власних  інтересах,  а  також  в
інтересах  індивідуальних  і  колективних  споживачів,  яких  вони
обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.

     Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції
(послуг)

     Експорт  та  імпорт    інформаційної    продукції    (послуг)
здійснюються     згідно     з     законодавством    України    про
зовнішньоекономічну діяльність.

     Стаття 53. Інформаційний суверенітет

     Основою інформаційного  суверенітету  України  є  національні
інформаційні ресурси.
     До інформаційних ресурсів  України  входить  вся  належна  їй
інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
     Україна  самостійно  формує  інформаційні  ресурси  на  своїй
території  і   вільно    розпоряджається    ними,   за    винятком
випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.

     Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України

     Інформаційний суверенітет України забезпечується:
     виключним правом власності України на  інформаційні  ресурси,
що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
     створенням національних систем інформації;
     встановленням режиму доступу інших  держав  до  інформаційних
ресурсів України;
     використанням інформаційних ресурсів на основі  рівноправного
співробітництва з іншими державами.


 Президент України                                       Л.КРАВЧУК

 м. Київ, 2 жовтня 1992 року
N 2657-XII

***

З А К О Н   У К Р А Ї Н И

             Про електронні документи та електронний
                          документообіг

  ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 36, ст.275 )

 { Із змінами, внесеними згідно із Законами
   N 2599-IV   ( 2599-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.349
   N 1170-VII  ( 1170-18 ) від 27.03.2014, ВВР, 2014, N 22, ст.816
   N 1206-VII  ( 1206-18 ) від 15.04.2014, ВВР, 2014, N 24, ст.885
   N  675-VIII (  675-19 ) від 03.09.2015, ВВР, 2015, N 45, ст.410 }

     Цей Закон  встановлює  основні  організаційно-правові  засади
електронного    документообігу    та    використання   електронних
документів.

                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

     Стаття 1. Визначення термінів

     У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

     адресат -   фізична  або  юридична  особа,  якій  адресується
електронний документ;

     дані - інформація,  яка подана  у  формі,  придатній  для  її
оброблення електронними засобами;

     посередник - фізична або юридична особа,  яка в установленому
законодавством порядку здійснює приймання, передавання (доставку),
зберігання,   перевірку   цілісності  електронних  документів  для
задоволення  власних  потреб  або  надає  відповідні  послуги   за
дорученням інших суб'єктів електронного документообігу;

     обов'язковий реквізит  електронного  документа  - обов'язкові
дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою
для його обліку і не матиме юридичної сили;

     автор електронного  документа  -  фізична або юридична особа,
яка створила електронний документ;

     суб'єкти електронного  документообігу  -  автор,  підписувач,
адресат  та  посередник,  які  набувають  передбачених законом або
договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу.

     Стаття 2. Сфера дії Закону

     Дія цього Закону поширюється на  відносини,  що  виникають  у
процесі    створення,    відправлення,   передавання,   одержання,
зберігання,  оброблення,  використання  та  знищення   електронних
документів.

     Стаття 3. Законодавство про електронні документи
               та електронний документообіг

     Відносини, пов'язані   з   електронним   документообігом   та
використанням  електронних  документів,  регулюються  Конституцією
України  (  254к/96-ВР  ),  Цивільним кодексом України ( 435-15 ),
законами України   "Про  інформацію"  (  2657-12  ),  "Про  захист
інформації в автоматизованих системах" ( 80/94-ВР ), "Про державну
таємницю"  (  3855-12  ),  "Про телекомунікації" ( 1280-15 ), "Про
обов'язковий  примірник  документів" ( 595-14 ), "Про Національний
архівний  фонд  та  архівні  установи" ( 3814-12 ), цим Законом, а
також іншими нормативно-правовими актами. ( Частина перша статті 3
із  змінами, внесеними згідно із Законом N 2599-IV ( 2599-15 ) від
31.05.2005 )

     Якщо міжнародним договором України,  згода на  обов'язковість
якого  надана  Верховною Радою України,  встановлено інші правила,
ніж  ті,  що  передбачені  цим  Законом,  застосовуються   правила
міжнародного договору.

     Стаття 4. Державне регулювання електронного документообігу

     Кабінет Міністрів  України  та інші органи виконавчої влади в
межах  повноважень,  визначених   законом,   реалізують   державну
політику електронного документообігу.

     Державне регулювання   у  сфері  електронного  документообігу
спрямовано на:

     реалізацію єдиної     державної     політики     електронного
документообігу;

     забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів електронного
документообігу;

     нормативно-правове забезпечення    технології     оброблення,
створення,  передавання,  одержання,  зберігання,  використання та
знищення електронних документів.

                            Розділ II
                       ЕЛЕКТРОННИЙ ДОКУМЕНТ

     Стаття 5. Електронний документ

     Електронний документ   -   документ,   інформація   в   якому
зафіксована у вигляді  електронних  даних,  включаючи  обов'язкові
реквізити документа.

     Склад та    порядок    розміщення   обов'язкових   реквізитів
електронних документів визначається законодавством.

     Електронний документ   може   бути   створений,    переданий,
збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму.

     Візуальною формою    подання    електронного    документа   є
відображення даних,  які він містить, електронними засобами або на
папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

     Стаття 6. Електронний підпис

     Для   ідентифікації   автора   електронного   документа  може
використовуватися електронний підпис.

{  Частина перша статті 6 в редакції Закону N 1206-VII ( 1206-18 )
від 15.04.2014 }

     Накладанням електронного   підпису   завершується   створення
електронного документа.

     Відносини, пов'язані  з  використанням  електронних  цифрових
підписів, регулюються законом.

     Використання інших видів електронних підписів в  електронному
документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу
на договірних засадах.

     Стаття 7. Оригінал електронного документа

     Оригіналом   електронного  документа  вважається  електронний
примірник  документа  з  обов’язковими реквізитами, у тому числі з
електронним   підписом   автора   або   підписом,  прирівняним  до
власноручного   підпису   відповідно   до   Закону   України  "Про
електронний цифровий підпис" ( 852-15 ).

{  Частина  перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом
N   1206-VII  (  1206-18  )  від  15.04.2014;  в  редакції  Закону
N 675-VIII ( 675-19 ) від 03.09.2015 }

     У разі надсилання електронного  документа  кільком  адресатам
або  його  зберігання  на  кількох  електронних  носіях інформації
кожний   з   електронних   примірників    вважається    оригіналом
електронного документа.

     Якщо автором    створюються    ідентичні   за   документарною
інформацією та реквізитами електронний  документ  та  документ  на
папері,  кожен  з  документів є оригіналом і має однакову юридичну
силу.

     Оригінал електронного документа повинен давати змогу  довести
його    цілісність   та   справжність   у   порядку,   визначеному
законодавством;  у визначених законодавством  випадках  може  бути
пред'явлений  у  візуальній  формі  відображення,  в  тому числі у
паперовій копії.

     Електронна копія  електронного  документа   засвідчується   у
порядку, встановленому законом.

     Копією документа  на  папері  для  електронного  документа  є
візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене
в порядку ( 680-2004-п ), встановленому законодавством.

     Стаття 8. Правовий статус електронного документа
               та його копії

     Юридична сила електронного документа не може бути  заперечена
виключно через те, що він має електронну форму.

     Допустимість електронного   документа   як   доказу  не  може
заперечуватися виключно на підставі того,  що він  має  електронну
форму.

     Електронний документ не може бути застосовано як оригінал:

     1) свідоцтва про право на спадщину;

     2) документа,  який  відповідно  до  законодавства  може бути
створений лише в одному оригінальному  примірнику,  крім  випадків
існування    централізованого   сховища   оригіналів   електронних
документів;

     3) в інших випадках, передбачених законом.

     Нотаріальне посвідчення  цивільно-правової  угоди,  укладеної
шляхом  створення електронного документа (електронних документів),
здійснюється у порядку, встановленому законом.

                            Розділ III
                ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

     Стаття 9. Електронний документообіг

     Електронний документообіг  (обіг  електронних  документів)  -
сукупність   процесів   створення,    оброблення,    відправлення,
передавання,   одержання,  зберігання,  використання  та  знищення
електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки
цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання
таких документів.

     Порядок електронного документообігу  визначається  державними
органами  (  1453-2004-п  ),  органами  місцевого  самоврядування,
підприємствами,  установами  та  організаціями всіх форм власності
згідно з законодавством.

     Стаття 10. Відправлення та передавання електронних
                документів

     Відправлення та    передавання     електронних     документів
здійснюються  автором  або  посередником  в  електронній  формі за
допомогою     засобів      інформаційних,      телекомунікаційних,
інформаційно-телекомунікаційних  систем  або  шляхом  відправлення
електронних носіїв, на яких записано цей документ.

     Якщо автор  і  адресат  у  письмовій  формі   попередньо   не
домовилися  про  інше,  датою  і  часом  відправлення електронного
документа вважаються дата і час,  коли  відправлення  електронного
документа  не може бути скасовано особою,  яка його відправила.  У
разі відправлення електронного документа шляхом  пересилання  його
на  електронному  носії,  на якому записано цей документ,  датою і
часом  відправлення  вважаються  дата  і  час  здавання  його  для
пересилання.

     Вимоги підтвердження  факту одержання документа,  встановлені
законодавством у випадках відправлення  документів  рекомендованим
листом   або  передавання  їх  під  розписку,  не  поширюються  на
електронні  документи.  У  таких  випадках   підтвердження   факту
одержання  електронних  документів  здійснюється згідно з вимогами
цього Закону.

     Стаття 11. Одержання електронних документів

     Електронний документ вважається одержаним  адресатом  з  часу
надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата
про одержання цього електронного документа автора,  якщо  інше  не
передбачено   законодавством   або  попередньою  домовленістю  між
суб'єктами електронного документообігу.

     Якщо попередньою  домовленістю  між  суб'єктами  електронного
документообігу  не визначено порядок підтвердження факту одержання
електронного документа,  таке підтвердження може бути здійснено  в
будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній
формі або у формі документа  на  папері.  Зазначене  підтвердження
повинно  містити  дані  про  факт  і  час  одержання  електронного
документа та про відправника цього підтвердження.

     У разі  ненадходження  до  автора  підтвердження   про   факт
одержання цього електронного документа вважається,  що електронний
документ не одержано адресатом.

     Якщо автор  і  адресат  у  письмовій  формі   попередньо   не
домовилися про інше,  електронний документ вважається відправленим
автором  та  одержаним  адресатом  за  їх  місцезнаходженням  (для
фізичних   осіб   -   місцем   проживання),   у  тому  числі  якщо
інформаційна,   телекомунікаційна,  інформаційно-телекомунікаційна
система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому
місці.  Місцезнаходження (місце  проживання)  сторін  визначається
відповідно до законодавства.

     Стаття 12. Перевірка цілісності електронного документа

     Перевірка  цілісності електронного документа може проводитися
шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

{  Стаття  12  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 1206-VII
( 1206-18 ) від 15.04.2014 }

     Стаття 13. Зберігання електронних документів та архіви
                електронних документів

     Суб'єкти електронного    документообігу   повинні   зберігати
електронні документи на електронних носіях інформації у формі,  що
дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

     Строк зберігання електронних документів на електронних носіях
інформації  повинен  бути  не  меншим  від  строку,  встановленого
законодавством для відповідних документів на папері.

     У разі  неможливості  зберігання  електронних  документів  на
електронних  носіях  інформації  протягом  строку,   встановленого
законодавством  для  відповідних  документів  на папері,  суб'єкти
електронного   документообігу   повинні   вживати   заходів   щодо
дублювання  документів на кількох електронних носіях інформації та
здійснювати їх періодичне копіювання відповідно до порядку  обліку
та   копіювання  документів,  встановленого  законодавством.  Якщо
неможливо виконати зазначені вимоги,  електронні документи повинні
зберігатися   у   вигляді   копії  документа  на  папері  (у  разі
відсутності оригіналу цього документа на папері).  При  копіюванні
електронного документа з електронного носія інформації обов'язково
здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

     При зберіганні електронних документів обов'язкове  додержання
таких вимог:

     1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна
бути доступною для її подальшого використання;

     2) має бути забезпечена можливість  відновлення  електронного
документа у тому форматі,  в якому він був створений, відправлений
або одержаний;

     3) у разі наявності повинна зберігатися інформація,  яка  дає
змогу встановити походження та призначення електронного документа,
а також дату і час його відправлення чи одержання.

     Суб'єкти електронного  документообігу  можуть   забезпечувати
додержання  вимог  щодо  збереження  електронних документів шляхом
використання послуг посередника,  у тому числі архівної  установи,
якщо  така  установа  додержується  вимог  цієї статті.  Створення
архівів електронних документів,  подання електронних документів до
архівних   установ  України  та  їх  зберігання  в  цих  установах
здійснюється у порядку ( z0627-05 ), визначеному законодавством.

                            Розділ IV
             ОРГАНІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ

     Стаття 14. Організація електронного документообігу

     Електронний документообіг    здійснюється    відповідно    до
законодавства України або на  підставі  договорів,  що  визначають
взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

     Використання електронного  документа  у  цивільних відносинах
здійснюється згідно із загальними  вимогами  вчинення  правочинів,
встановлених цивільним законодавством.

     Стаття 15. Обіг електронних документів, що містять
                інформацію з обмеженим доступом

     Суб'єкти електронного документообігу,  які здійснюють його на
договірних   засадах,   самостійно  визначають  режим  доступу  до
електронних документів,  що містять конфіденційну  інформацію,  та
встановлюють для них систему (способи) захисту.

     В              інформаційних,             телекомунікаційних,
інформаційно-телекомунікаційних системах,  які забезпечують  обмін
електронними   документами,   що   містять  державні  інформаційні
ресурси,    або   інформацію   з   обмеженим   доступом,   повинен
забезпечуватися    захист    цієї    інформації    відповідно   до
законодавства.

{  Частина друга статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1170-VII ( 1170-18 ) від 27.03.2014 }

     Стаття 16. Права та обов'язки суб'єктів електронного
                документообігу

     Суб'єкти електронного  документообігу користуються правами та
мають обов'язки, які встановлено для них законодавством.

     Якщо в  процесі   організації   електронного   документообігу
виникає  необхідність  у  визначенні додаткових прав та обов'язків
суб'єктів   електронного   документообігу,   що    не    визначені
законодавством,  такі  права  та  обов'язки можуть встановлюватися
цими суб'єктами на договірних засадах.

     Стаття 17. Вирішення спорів між суб'єктами електронного
                документообігу

     Вирішення спорів  між  суб'єктами електронного документообігу
здійснюється в порядку, встановленому законом.

     Стаття 18. Відповідальність за порушення законодавства
                про електронні документи та електронний
                документообіг

     Особи, винні  в  порушенні   законодавства   про   електронні
документи  та  електронний документообіг,  несуть відповідальність
згідно з законами України.

                            Розділ V
                      ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

     1. Цей  Закон набирає чинності через шість місяців з дня його
опублікування.

     2. Кабінету Міністрів України протягом шести  місяців  з  дня
набрання чинності цим Законом:

     підготувати та  подати  на  розгляд  Верховної  Ради  України
відповідні пропозиції про  внесення  змін  до  законодавчих  актів
України;

     забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених
цим Законом;

     забезпечити перегляд  і  скасування  міністерствами,   іншими
центральними     органами     виконавчої    влади    України    їх
нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону;

     разом з Національним банком України розробити  та  внести  на
розгляд  Верховної Ради України програму заходів щодо впровадження
електронних    документів,    електронного    документообігу    та
електронного цифрового підпису,  стимулювання підприємств, установ
і організацій, які впроваджують електронний документообіг.

 Президент України                                         Л.КУЧМА

 м. Київ, 22 травня 2003 року
          N 851-IV 

***

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про захист персональних даних

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481)

{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 4452-VI від 23.02.2012, ВВР, 2012, № 50, ст.564
№ 5491-VI від 20.11.2012, ВВР, 2013, № 51, ст.715
№ 245-VII від 16.05.2013, ВВР, 2014, № 12, ст.178
№ 383-VII від 03.07.2013, ВВР, 2014, № 14, ст.252
№ 1170-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.816
№ 1262-VII від 13.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.914
№ 316-VIII від 09.04.2015, ВВР, 2015, № 26, ст.218
№ 675-VIII від 03.09.2015, ВВР, 2015, № 45, ст.410
№ 1774-VIII від 06.12.2016, ВВР, 2017, № 2, ст.25}

{У тексті Закону слова "володілець бази персональних даних" і "розпорядник бази персональних даних" у всіх відмінках і числах замінено відповідно словами "володілець персональних даних" і "розпорядник персональних даних" у відповідному відмінку і числі згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 1. Сфера дії Закону

Цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних.

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

{Частину третю статті 1 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину четверту статті 1 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Стаття 1 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 2. Визначення термінів

У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

база персональних даних - іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних;

володілець персональних даних - фізична або юридична особа, яка визначає мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом;

{Абзац третій статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

згода суб’єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб’єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб’єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки;

{Абзац четвертий статті 2 в редакції Закону № 1262-VII від 13.05.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 675-VIII від 03.09.2015}

{Абзац п'ятий статті 2 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

знеособлення персональних даних - вилучення відомостей, які дають змогу прямо чи опосередковано ідентифікувати особу;

{Абзац шостий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

картотека - будь-які структуровані персональні дані, доступні за визначеними критеріями, незалежно від того, чи такі дані централізовані, децентралізовані або розділені за функціональними чи географічними принципами;

{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем;

{Абзац статті 2 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

одержувач - фізична чи юридична особа, якій надаються персональні дані, у тому числі третя особа;

{Статтю 2 доповнено терміном згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована;

розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця;

{Абзац одинадцятий статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

суб’єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються;

{Абзац дванадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

третя особа - будь-яка особа, за винятком суб’єкта персональних даних, володільця чи розпорядника персональних даних та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, якій володільцем чи розпорядником персональних даних здійснюється передача персональних даних.

{Абзац тринадцятий статті 2 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 3. Законодавство про захист персональних даних

Законодавство про захист персональних даних складають Конституція України, цей Закон, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 4. Суб'єкти відносин, пов'язаних із персональними даними

1. Суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, є:

суб'єкт персональних даних;

володілець персональних даних;

розпорядник персональних даних;

третя особа;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений).

{Абзац шостий частини першої статті 4 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Абзац сьомий частини першої статті 4 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

3. Розпорядником персональних даних, володільцем яких є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності, що належить до сфери управління цього органу.

{Частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Володілець персональних даних може доручити обробку персональних даних розпоряднику персональних даних відповідно до договору, укладеного в письмовій формі.

{Статтю 4 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5. Розпорядник персональних даних може обробляти персональні дані лише з метою і в обсязі, визначених у договорі.

{Статтю 4 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 5. Об'єкти захисту

1. Об’єктами захисту є персональні дані.

2. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

3. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

{Стаття 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 1170-VII від 27.03.2014}

Стаття 6. Загальні вимоги до обробки персональних даних

1. Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.

{Частину першу статті 6 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб’єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

{Абзац третій частини першої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2. Персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

{Частина друга статті 6 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

{Абзац перший частини третьої статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

{Абзац другий частини третьої статті 6 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

5. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

6. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

{Частина шоста статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1170-VII від 27.03.2014}

7. Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.

8. Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.

Подальша обробка персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися за умови забезпечення їх належного захисту.

{Частина восьма статті 6 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину дев'яту статті 6 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

10. Типовий порядок обробки персональних даних затверджується Уповноваженим.

{Частина десята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4452-VI від 23.02.2012, № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Законів № 383-VII від 03.07.2013, № 1262-VII від 13.05.2014}

Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних

1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

{Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:

1) здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;

2) необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту;

{Пункт 2 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3) необхідна для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних або іншої особи у разі недієздатності або обмеження цивільної дієздатності суб'єкта персональних даних;

{Пункт 3 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4) здійснюється із забезпеченням відповідного захисту релігійною організацією, громадською організацією світоглядної спрямованості, політичною партією або професійною спілкою, що створені відповідно до закону, за умови, що обробка стосується виключно персональних даних членів цих об'єднань або осіб, які підтримують постійні контакти з ними у зв'язку з характером їх діяльності, та персональні дані не передаються третій особі без згоди суб'єктів персональних даних;

{Пункт 4 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5) необхідна для обґрунтування, задоволення або захисту правової вимоги;

6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю;

{Пункт 6 частини другої статті 7 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

7) стосується вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом;

{Пункт 7 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 245-VII від 16.05.2013; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

8) стосується даних, які були явно оприлюднені суб'єктом персональних даних.

{Пункт 8 частини другої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 8. Права суб'єкта персональних даних

1. Особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними.

2. Суб'єкт персональних даних має право:

1) знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;

{Пункт 1 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

2) отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;

{Пункт 2 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3) на доступ до своїх персональних даних;

{Пункт 3 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

4) отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;

{Пункт 4 частини другої статті 8 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

5) пред’являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних;

{Пункт 5 частини другої статті 8 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

6) пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними;

{Пункт 6 частини другої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

7) на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;

8) звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду;

{Пункт 8 частини другої статті 8 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

9) застосовувати засоби правового захисту в разі порушення законодавства про захист персональних даних;

10) вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

11) відкликати згоду на обробку персональних даних;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 11 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

12) знати механізм автоматичної обробки персональних даних;

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

13) на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.

{Частину другу статті 8 доповнено пунктом 13 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

{Частину третю статті 8 виключено на підставі Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 9. Повідомлення про обробку персональних даних

1. Володілець персональних даних повідомляє Уповноваженого про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, упродовж тридцяти робочих днів з дня початку такої обробки.

Види обробки персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, та категорії суб’єктів, на яких поширюється вимога щодо повідомлення, визначаються Уповноваженим.

2. Повідомлення про обробку персональних даних подається за формою та в порядку, визначеними Уповноваженим.

3. Володілець персональних даних зобов’язаний повідомляти Уповноваженого про кожну зміну відомостей, що підлягають повідомленню, упродовж десяти робочих днів з дня настання такої зміни.

4. Інформація, що повідомляється відповідно до цієї статті, підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Уповноваженого в порядку, визначеному Уповноваженим.

{Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 10. Використання персональних даних

1. Використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.

{Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними.

{Частина друга статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

{Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1170-VII від 27.03.2014}

4. Відомості про особисте життя фізичної особи не можуть використовуватися як чинник, що підтверджує чи спростовує її ділові якості.

Стаття 11. Підстави для обробки персональних даних

1. Підставами для обробки персональних даних є:

1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;

2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;

3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;

4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;

5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;

{Частину першу статті 11 доповнено новим пунктом згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб’єкта персональних даних у зв’язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.

{Пункт 6 частини першої статті 11 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

{Стаття 11 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 12. Збирання персональних даних

1. Збирання персональних даних є складовою процесу їх обробки, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу.

{Частина перша статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Суб’єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані:

в момент збору персональних даних, якщо персональні дані збираються у суб’єкта персональних даних;

в інших випадках протягом тридцяти робочих днів з дня збору персональних даних.

{Частина друга статті 12 в редакції Законів № 5491-VI від 20.11.2012, № 383-VII від 03.07.2013}

{Частину третю статті 12 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

{Частину четверту статті 12 виключено на підставі Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 13. Накопичення та зберігання персональних даних

1. Накопичення персональних даних передбачає дії щодо поєднання та систематизації відомостей про фізичну особу чи групу фізичних осіб або внесення цих даних до бази персональних даних.

2. Зберігання персональних даних передбачає дії щодо забезпечення їх цілісності та відповідного режиму доступу до них.

Стаття 14. Поширення персональних даних

1. Поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних.

{Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

{Частина друга статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані.

4. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Стаття 15. Видалення або знищення персональних даних

{Назва статті 15 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

1. Персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.

{Частина перша статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

2. Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі:

{Абзац перший частини другої статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

1) закінчення строку зберігання даних, визначеного згодою суб'єкта персональних даних на обробку цих даних або законом;

2) припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом;

3) видання відповідного припису Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого;

{Підпункт 3 частини другої статті 15 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

4) набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.

{Частину другу статті 15 доповнено підпунктом 4 згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

3. Персональні дані, зібрані з порушенням вимог цього Закону, підлягають видаленню або знищенню у встановленому законодавством порядку.

{Частина третя статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

4. Персональні дані, зібрані під час виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом, видаляються або знищуються відповідно до вимог закону.

{Частина четверта статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

{Текст статті 15 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 16. Порядок доступу до персональних даних

1. Порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, які отримує Міністерство фінансів України від інших органів під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат.

{Частина перша статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1170-VII від 27.03.2014, № 1774-VIII від 06.12.2016}

2. Доступ до персональних даних третій особі не надається, якщо зазначена особа відмовляється взяти на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання вимог цього Закону або неспроможна їх забезпечити.

3. Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу (далі - запит) до персональних даних володільцю персональних даних.

4. У запиті зазначаються:

1) прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит (для фізичної особи - заявника);

2) найменування, місцезнаходження юридичної особи, яка подає запит, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка засвідчує запит; підтвердження того, що зміст запиту відповідає повноваженням юридичної особи (для юридичної особи - заявника);

3) прізвище, ім'я та по батькові, а також інші відомості, що дають змогу ідентифікувати фізичну особу, стосовно якої робиться запит;

4) відомості про базу персональних даних, стосовно якої подається запит, чи відомості про володільця чи розпорядника персональних даних;

{Пункт 4 частини четвертої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5) перелік персональних даних, що запитуються;

6) мета та/або правові підстави для запиту.

{Пункт 6 частини четвертої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

5. Строк вивчення запиту на предмет його задоволення не може перевищувати десяти робочих днів з дня його надходження.

Протягом цього строку володілець персональних даних доводить до відома особи, яка подає запит, що запит буде задоволено або відповідні персональні дані не підлягають наданню, із зазначенням підстави, визначеної у відповідному нормативно-правовому акті.

Запит задовольняється протягом тридцяти календарних днів з дня його надходження, якщо інше не передбачено законом.

6. Суб'єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб'єкта відносин, пов'язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом.

{Частина шоста статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 17. Відстрочення або відмова у доступі до персональних даних

1. Відстрочення доступу суб'єкта персональних даних до своїх персональних даних не допускається.

2. Відстрочення доступу до персональних даних третіх осіб допускається у разі, якщо необхідні дані не можуть бути надані протягом тридцяти календарних днів з дня надходження запиту. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у запиті, не може перевищувати сорока п'яти календарних днів.

Повідомлення про відстрочення доводиться до відома третьої особи, яка подала запит, у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У повідомленні про відстрочення зазначаються:

1) прізвище, ім'я та по батькові посадової особи;

2) дата відправлення повідомлення;

3) причина відстрочення;

4) строк, протягом якого буде задоволено запит.

3. Відмова у доступі до персональних даних допускається, якщо доступ до них заборонено згідно із законом.

У повідомленні про відмову зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові посадової особи, яка відмовляє у доступі;

2) дата відправлення повідомлення;

3) причина відмови.

Стаття 18. Оскарження рішення про відстрочення або відмову в доступі до персональних даних

1. Рішення про відстрочення або відмову у доступі до персональних даних може бути оскаржено до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або суду.

{Частина перша статті 18 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

2. Якщо запит зроблено суб'єктом персональних даних щодо даних про себе, обов'язок доведення в суді законності відмови у доступі покладається на володільця персональних даних, до якого подано запит.

{Частина друга статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 19. Оплата доступу до персональних даних

1. Доступ суб'єкта персональних даних до даних про себе здійснюється безоплатно.

2. Доступ інших суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, до персональних даних певної фізичної особи чи групи фізичних осіб може бути платним у разі додержання умов, визначених цим Законом. Оплаті підлягає робота, пов'язана з обробкою персональних даних, а також робота з консультування та організації доступу до відповідних даних.

3. Розмір плати за послуги з надання доступу до персональних даних органами державної влади визначається Кабінетом Міністрів України.

4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень.

Стаття 20. Зміни і доповнення до персональних даних

1. Володільці чи розпорядники персональних даних зобов'язані вносити зміни до персональних даних на підставі вмотивованої письмової вимоги суб'єкта персональних даних.

{Частина перша статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

2. Володільці чи розпорядники персональних даних зобов’язані вносити зміни до персональних даних також за зверненням інших суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, якщо на це є згода суб’єкта персональних даних чи відповідна зміна здійснюється згідно з приписом Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого чи за рішенням суду, що набрало законної сили.

{Частина друга статті 20 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

3. Зміна персональних даних, які не відповідають дійсності, проводиться невідкладно з моменту встановлення невідповідності.

Стаття 21. Повідомлення про дії з персональними даними

1. Про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.

2. Повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі:

1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;

2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;

3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях;

4) повідомлення суб’єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12 цього Закону.

{Частину другу статті 21 доповнено пунктом 4 згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

3. Про зміну, видалення чи знищення персональних даних або обмеження доступу до них володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, а також суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними, яким ці дані було передано.

{Частина третя статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 22. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних

1. Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом, здійснюють такі органи:

1) Уповноважений;

2) суди.

{Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; текст статті 22 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 23. Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних

1. Уповноважений має такі повноваження у сфері захисту персональних даних:

1) отримувати пропозиції, скарги та інші звернення фізичних і юридичних осіб з питань захисту персональних даних та приймати рішення за результатами їх розгляду;

2) проводити на підставі звернень або за власною ініціативою виїзні та безвиїзні, планові, позапланові перевірки володільців або розпорядників персональних даних в порядку, визначеному Уповноваженим, із забезпеченням відповідно до закону доступу до приміщень, де здійснюється обробка персональних даних;

3) отримувати на свою вимогу та мати доступ до будь-якої інформації (документів) володільців або розпорядників персональних даних, які необхідні для здійснення контролю за забезпеченням захисту персональних даних, у тому числі доступ до персональних даних, відповідних баз даних чи картотек, інформації з обмеженим доступом;

4) затверджувати нормативно-правові акти у сфері захисту персональних даних у випадках, передбачених цим Законом;

5) за підсумками перевірки, розгляду звернення видавати обов’язкові для виконання вимоги (приписи) про запобігання або усунення порушень законодавства про захист персональних даних, у тому числі щодо зміни, видалення або знищення персональних даних, забезпечення доступу до них, надання чи заборони їх надання третій особі, зупинення або припинення обробки персональних даних;

6) надавати рекомендації щодо практичного застосування законодавства про захист персональних даних, роз’яснювати права і обов’язки відповідних осіб за зверненням суб’єктів персональних даних, володільців або розпорядників персональних даних, структурних підрозділів або відповідальних осіб з організації роботи із захисту персональних даних, інших осіб;

7) взаємодіяти із структурними підрозділами або відповідальними особами, які відповідно до цього Закону організовують роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці; оприлюднювати інформацію про такі структурні підрозділи та відповідальних осіб;

8) звертатися з пропозиціями до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо прийняття або внесення змін до нормативно-правових актів з питань захисту персональних даних;

9) надавати за зверненням професійних, самоврядних та інших громадських об’єднань чи юридичних осіб висновки щодо проектів кодексів поведінки у сфері захисту персональних даних та змін до них;

10) складати протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності та направляти їх до суду у випадках, передбачених законом;

11) інформувати про законодавство з питань захисту персональних даних, проблеми його практичного застосування, права і обов’язки суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними;

12) здійснювати моніторинг нових практик, тенденцій та технологій захисту персональних даних;

13) організовувати та забезпечувати взаємодію з іноземними суб’єктами відносин, пов’язаних із персональними даними, у тому числі у зв’язку з виконанням Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до неї, інших міжнародних договорів України у сфері захисту персональних даних;

14) брати участь у роботі міжнародних організацій з питань захисту персональних даних.

2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини включає до своєї щорічної доповіді про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні звіт про стан додержання законодавства у сфері захисту персональних даних.

{Стаття 23 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 24. Забезпечення захисту персональних даних

1. Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов’язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

2. В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, яка підлягає повідомленню відповідно до цього Закону, створюється (визначається) структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці.

Інформація про зазначений структурний підрозділ або відповідальну особу повідомляється Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, який забезпечує її оприлюднення.

3. Структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці:

1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;

2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

4. Фізичні особи - підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють, згідно з вимогами закону.

{Стаття 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 25. Обмеження дії цього Закону

1. Обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюватися у випадках, передбачених законом, наскільки це необхідно у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб’єктів персональних даних чи інших осіб.

2. Дозволяється обробка персональних даних без застосування положень цього Закону, якщо така обробка здійснюється:

1) фізичною особою виключно для особистих чи побутових потреб;

2) виключно для журналістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та правом на свободу вираження поглядів.

3. Дія цього Закону не поширюється на відносини щодо отримання архівної інформації репресивних органів.

{Статтю 25 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 316-VIII від 09.04.2015}

{Стаття 25 в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 26. Фінансування робіт із захисту персональних даних

Фінансування робіт та заходів щодо забезпечення захисту персональних даних здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів суб'єктів відносин, пов'язаних із персональними даними.

Стаття 27. Застосування положень цього Закону

1. Положення щодо захисту персональних даних, викладені в цьому Законі, можуть доповнюватися чи уточнюватися іншими законами, за умови, що вони встановлюють вимоги щодо захисту персональних даних, що не суперечать вимогам цього Закону.

2. Професійні, самоврядні та інші громадські об’єднання чи юридичні особи можуть розробляти кодекси поведінки з метою забезпечення ефективного захисту прав суб’єктів персональних даних, додержання законодавства про захист персональних даних з урахуванням специфіки обробки персональних даних у різних сферах. При розробленні такого кодексу поведінки або внесенні змін до нього відповідне об’єднання чи юридична особа може звернутися за висновком до Уповноваженого.

{Частина друга статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}

Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

Порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 29. Міжнародне співробітництво та передача персональних даних

{Назва статті 29 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

1. Співробітництво з іноземними суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними, регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України.

2. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

3. Передача персональних даних іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними, здійснюється лише за умови забезпечення відповідною державою належного захисту персональних даних у випадках, встановлених законом або міжнародним договором України.

Держави - учасниці Європейського економічного простору, а також держави, які підписали Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, визнаються такими, що забезпечують належний рівень захисту персональних даних.

Кабінет Міністрів України визначає перелік держав, які забезпечують належний захист персональних даних.

Персональні дані не можуть поширюватися з іншою метою, ніж та, з якою вони були зібрані.

{Частина третя статті 29 в редакції Закону № 5491-VI від 20.11.2012}

4. Персональні дані можуть передаватися іноземним суб’єктам відносин, пов’язаних з персональними даними, також у разі:

1) надання суб’єктом персональних даних однозначної згоди на таку передачу;

2) необхідності укладення чи виконання правочину між володільцем персональних даних та третьою особою - суб’єктом персональних даних на користь суб’єкта персональних даних;

3) необхідності захисту життєво важливих інтересів суб’єктів персональних даних;

4) необхідності захисту суспільного інтересу, встановлення, виконання та забезпечення правової вимоги;

5) надання володільцем персональних даних відповідних гарантій щодо невтручання в особисте і сімейне життя суб’єкта персональних даних.

{Статтю 29 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012}

Стаття 30. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.

2. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

забезпечити приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України	В.ЯНУКОВИЧ
м. Київ 1 червня 2010 року